06 лютого 2017 року в Павлівській ЗОШ І-ІІ ступенів відбулася виставка малюнків "Мій біль Афганістан".  Учні школи взяли активну участь у шкільному етапі виставки. Роботи учнів-переможців направлені для участі у районному етапі виставки дитячого малюнку «Мій біль – Афганістан»

 Малюнки учнів 1 класу

 Твір Лисицької Каті

Мій біль - Афганістан

  З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбувати у свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов’язок.

Чимало лiт минуло вiдтодi, як вивели з Афганiстану радянські війська, але рани цiєї війни кровоточать i досi. Не можуть матерi забути загиблих та покалiчених синiв, а дружини та дiти своїх чоловiкiв i батькiв. Ми маємо знати про страшнi подiї безглуздої афганської вiйни i пам’ятати, що і серед нас живуть люди, якi в 20-30 рокiв стали свiдками й учасниками воєнних подiй. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.

Це було в минулому, а зараз?

Тонко й пронизливо на сході України свистять сигнальні міни, злітаючи вгору. Гулко бахкають вибухи. Басовитим дробом стукають крупнокаліберні кулемети й гармати з БТРів. Захлинаються верескливими трелями довгих черг автомати. Солідно хрустять щебенем на розбитих дорогах колеса важких вантажівок із солдатами, зброєю, іншими потрібними для війни речами.

Війна - це кров, смерть, відірвані руки, ноги, голови. Війна - це покалічені долі. Війна - це спалені міста. Війна - це запах гною, гарі, сечі та поту, а не пафосні монологи і красиві вчинки.

Якщо ви думаєте, що у нашому селі тихо, а значить, у нашому світі війни немає - ви помиляєтеся. Тож я вас закликаю бути більш милосердними один до одного. Думайте про завтрашній день!